Окопная война на Донбассе будет продолжаться, и интенсивность ее будет падать каждый день - воин АТО

Если в твоей стране началась война, а ты не пошел на фронт, не важно по каким причинам, то к чему были твои увлечения всевозможными героями, историями, идеологиями? Выбор идти в АТО для меня даже не стоял, это был факт, сказал в интервью корреспонденту сайта 6264 военнослужащий ВСУ.

До начала войны С. учился на 4 курсе университета. Парень признается, что отдает предпочтение гуманитарным наукам, любит историю. На вопрос о том, как в то время видел свое будущее, отвечает - не задумывался, было время определиться. 

С чего начался твой путь в АТО?

- Ще влітку 2014 року подав документи в один «добровольчий спецпідрозділ» МВС в Харкові, а зачислили мене туди на початку вересня. Контингент там зібрався одіозний, і на поїздку на війну не був налаштований. Молодь і інші бійці, які реально хотіли воювати, перейшли в новий харківський спецпідрозділ, близький до «Азову». В кінці листопада ми поїхали на полігон на 10 днів, і потім обіцяли відрядження в АТО. Але поїхали ми туди аж в кінці січня.

Что тебя сподвигнуло отправиться на войну?

- Сам факт того, що на мою країну напав ворог. Можна довго говорити, що ти патріот, націоналіст, цитувати видатних вчених мужів і історичних діячів.

Та і тоді, влітку 2014, коли війна виглядала як переможна хода наших вояків на Схід, вона бачилась мені по-іншому, як сафарі, як захоплива пригода. Хотілось встигнути, щоб не було соромно.

Назови свои ключевые точки на карте АТО.

- Широкине, район Авдіївки, Бахмутська траса.

На моє рішення йти на військову службу батьки відреагували дуже негативно. І зараз так само думають. Я у них один, і вони сильно переживають.

Как, по-твоему, за годы изменился характер войны и сама украинская армия?

- 2014 рік я не застав. На початку 2015 були ще елементи маневрової війни. Потім — окопні бої, з кожним роком все меншої інтенсивності.

Щодо армії, можу сказати за два роки, бо перший рік я провів в добровольчому русі. А ніяк не змінилась. Стабільна стагнація по всім напрямкам. У нас зараз та ж сама армія 2013 року, на яку стали виділяти трошки більше коштів

Твое самое большое разочарование в ВСУ?

- Їх дуже багато. Командування, скотське відношення до особового складу, недотримання прав і свобод бійців, халатний підбір особового складу, погане забезпечення.

Есть же и какие-то положительные моменты?

- Звичайно є. Це ті люди, з якими я потоваришував, знайомства, емоції. Ну і деякі знання. І саме головне — відчуття важливості справи оборони Батьківщини.

Как ты думаешь, освещение в СМИ негативных моментов армии (питания, обеспечения, состояния полигонов и т.д.) что-то меняет?

- Нічого це не змінює. Армійська система налаштована не на усунення недоліків, а на імітацію того, що недоліки відсутні. Завжди будуть карати не того, хто винен в проблемі, а того, хто на неї вказав. Але ці всі питання освітлювати треба, тільки суспільний контроль здатен впливати на армію і захищати права біців.

Я боюсь, що я в армії так змінився, що не зможу звикнути до цивільного життя. Не те, щоб перевоював там, а просто уже звик до армійських буднів.

Какое у тебя отношение к жителям Донбасса?

- В цілому, нормальне, без злоби. Шкода людей, які стали заручниками цієї війни. А щодо тих, хто не сприймає Україну та підтримує сепаратистів, то я розумію, чому в них такі погляди.

И почему?

- Жити в регіоні, де десятиліттями нагніталась істерика про Донбасс, який годує Україну, де владу монополізувала Партія Регіонів, де багато етнічних росіян, і де за 20+ років так і не було саме української влади, яка дбало б про людей - і не повірити в певну місію Донбасу дуже складно. Не всім вистачить ширини кругозору, щоб зрозуміти абсурдність таких месседжів

По-твоему, война будет нести такой же окопный характер?

- Так, на мою думку, буде тривати окопна війна, і інтенсивність її буде падати кожного дня. Триватимете ще довго, але в варіанті замороженого конфлікту.

По возвращению в мирную жизнь многие бойцы пишут книги, ведут военные блоги, у тебя были такие мысли?

- Якщо чесно, скептично до цього ставлюсь. Багато авторів ніде по суті не воювали, а позиціонують свою творчість, немов це лист коханій на спині пораненого товариша.

Уже виник певний «канон» правильної трактовки подій, «правильних» учасників АТО і «правильних» волонтерів.

Мій досвід, мої враження - моя особиста річ, і те, що я бачив, далеке від офіційної картинки про мужніх хлопців-героїв.

Мої спогади - це «треш», зворотна сторона війни. Таке нікому не цікаво, може, воно і правильно, бо не на часі. Та і не навоював я на мемуари, в Аеропорту не був, Дебальцеве не обороняв, зараз живий і здоровий. Тому вважаю, що не заслужив права на мемуари.