Артем ВИВДИЧ: «Світла пам'ять Герою! Герої не вмирають!»

Життя так склалося, що 21 лютого опинився на ‪Майдані‬.

Приїхав запізно, десь опівночі, офіційну частину не застав, та все одно людей було багато і майже кожен зі сльозами на очах.

Зустрілись мені два киянина, з якими я поспілкувався. Разом вшанували пам'ять загиблих рік тому, вони мені розповіли що самі бачили, бо обоє були на Грушевського під час саме тих подій.

Плавно тема перейшла до війни на Донбасі. І коли я їм сказав, що на референдумі 10 травня 2014 року досить багато донеччанин підтримали створення ДНР, то вони майже "освистали" мене: "Ні! Ти що! То було не законно! Дільниці спеціально робились великі, щоб створити картинку натовпу. Насправді мало хто на Донбасі хотів від'єднатися. А ті хто хотів, то їм мізки промили чи то хвора вата". І мої слова, що я приходив на дільницю подивитися скільки там людей і бачив своїх сусідів, колег та навіть родичів їх не переконали.

І друге, у що вони не повірили, так це в те, що війна на сході - громадянська. "Ні! То путінські війська у вас там". І їм не цікаво, що мій однокласник зазначений на сайті "Миротворець" як сепаратист і там є його фото з автоматом на БТРі. І таких прикладів багато.

А ще вбило: "В облраді чи в місцевих радах нема жодного сепаратиста." Питаю: "Чому ви так вирішили? Я знаю парочку депутатів, що проводили той псевдо-референдум та сприяли діяльності ДНР". Відповідь дивовижна: "Бо нікого ж не посадили! Була у вас одна така Штепа, та й все."

Ну то ладно. Всі ми різні і бачимо картину з різних ракурсів.

Поставив я свічку за упокій нашого співвідчизника Івана Пантелеєва, за колишнього однопартійця Рибака Володимира.

На жаль Івана я не знав особисто, та він був другом мого друга.

Він все обіцяв познайомити мене з Іваном, бо нас об'єднували спільні погляди. І Іван за них боровся усіма способами, і до кінця. Світла пам'ять Герою! Герої не вмирають!

Послухайте хто ще не слухав пісні Івана. В нього була музикальна група "Небо Мінуса", і в них є 3-4 пісні про Майдан 2004 року.