С оккупированной территории пишут, что дождаться не могут. Спят и видят, как мы их освобождаем - боец АТО

Простой парень, с очень не простой судьбой, который шел воевать по зову сердца. Именно такими словами охарактеризовал себя Р.В. - офицер Вооруженных сил Украины, который чуть ли не с первых дней войны добровольно отправился в зону АТО.

Просил не называть никакой личной информации, сказал просто - работа такая.

В перерывами между вопросами к интервью журналисту сайта 6264 военнослужащий признался, что на войне начал фотографировать и читать Стивена Кинга. Произведения последнего моментами помогали сохранить разум - "клепка у мене на місці, дякуючи батькам, і Кінгу у тому числі".

С оккупированной территории пишут, что дождаться не могут. Спят и видят, как мы их освобождаем - боец АТО, фото-1

Почему ты пошел воевать?

- Розуміння того, що якийсь мудак прийшов, і хоче згвалтувати наших дівчат, вбити моїх братів та забрати нашу землю не давало мені спати ночами! Якого біса я повинен їм, цим імбіцилам, щось відавати? Тому, моя відповідь їм проста - забрайтесь геть з України, або вас вивезуть.

Назови точки на карте - города, в которых ты принимал участие в боевых действиях?

- Краматорськ, Слов'янськ, Маріуполь, Дебальцеве, Широкіне, Піски, Опитне, Мар'їнка, Красногорівка, Станиця Луганська, Водяне, Авдіївка. І трошки Іловайськ...

Проведи параллель своей жизни "до войны" и "после войны".

- До війни у мене були друзі, я їх вважав такими, але зараз я з ними не спілкуюсь взагалі, дехто з моїх друзів воював, і воює досі. Мій двоюрідний брат загинув в Іловайську, у нього лишилась дружина та двоє маленьких доньок... Я переглянув всі свої життєві пріоритети, і зробив багато висновків. Відсіяв майже половину своїх друзів та практично всіх знайомих. Війна примушує людину до кардинальних змін перш за все у самому собі.

До війни слово Чоловік, Воїн, Захисник, звучало аморфно, просто, і повсякденно. Під час війни одразу стало зрозуміло, хто є хто. Хто боягуз, хто зрадник, а хто тобі як брат став. Та і життя почали цінувати, і робити багато хороших речей, почали більше цінувати своїх рідних та близьких і таке інше.

Я б хотів, звісно, зараз лежати десь на пляжі моря, але... Є така штука як от патріотизм... Багато куди він мене загяняв, за останні три роки.

Ты был в плену после "Иловайского котла". Как удалось сохранить рассудок? Какими были мысли?

- Виходити зі світу ілюзій в реальний світ дуже не легко. І це потрібно сприймати поступово, як у кіно, уявно кажучи. Є перший епізод, є другий, є третій і так далі. Я сам так вчиняв, коли був у полоні. Кожного дня я собі вимальовував шлях на сьогодні, а завтра, то буде завтра. І так 97 діб пекла я пережив, на зло всім тим виродках і недругам.

После всего пережитого ты снова вернулся на передовую? Почему?

- Дивно, але я по поверненню видихнув з полегшенням. До того, я собі місця не знаходив. Та і мої рідні були проти повернення до ЗСУ. Однак я набрався сміливості, і всіх повідомив, що повертаюсь. Думав спочатку, що не зможу, але вже через тиждень був як у дома.

Я не виключаю того, що після війни, я напишу книгу, так би мовити власні мемуари, про війну, яку Світ не бачив, і про людей, які віддали свої життя за тих, хто їх не знав...

Что для тебя стало главным уроком войны?

- Війна показала мені, що якщо у тебе є запасний план, ти можливо виживеш. Якщо у тебе їх два, швидше за все не виживеш, якщо у тебе їх десять, а раптом пощастить?

В тебе два шляхи, і обидва не перевірені тобою, а якщо в тебе є десять можливих шляхів відступу, то може щось і вигорить.

У 2014 році ми були 24 доби у подвійному оточенні російською армією під Іловайськом. І пили воду з калюж, їли вужів і зелепугу з дерев... Продукти скінчились через 5 діб... І таке було.

Будучи на передовой, как часто общаетесь с местными жителями, и какое у них настроение?

- Я маю за честь спілкуватись з місцевими постійно. Звісно, люди налякані, але вони затуркані, забичені пропагандою російською. І в цьому вина як їх самих, так і нашої "влади", всіх влад та керманичів за час Незалежності. Люди тут не такі як в Києві, чи взагалі на Західній частині нашої Батьківщини. Вони ніби досі при "совку". Ніби? Мабуть справді при "совку".

Ну, до нас приходять багато людей, в тому числі з Донецька та Горлівки, привозять продукти, і кажуть, що чекають нас. І пишуть мені часто. Тим більше ми розуміємо, що люди там залякані, вони у пеклі тоталітаризму.

С оккупированной территории пишут, что дождаться не могут. Спят и видят, как мы их освобождаем - боец АТО, фото-2

Какой вопрос чаще всего военнослужащим задают местные жители и журналисты?

- Місцеві - коли закінчиться війна. І це зрозуміло чому. Люди втомилися від війни, від розрухи, смертей та страждань...

А журналісти два питання. 1. Як ви думаєте, чи треба наступати? 2. Чи підтримуєте ви "перемир'я"

И что Вы отвечаете?

- Я відповідаю завжди одне - ми готові, ми вже не ті що у 14 році, і ми чекаємо лише наказу. Все що від нас залежить - ми робимо, захищаємо вас. Буде довгоочікуваний наказ на наступ, на звільнення наших земель, наших людей, які так нас чекають на окупованих територіях, тоді ми і завершимо цю війну, але виключно нашою перемогою. А до того нам всім потрібно бути готовими вкластись у перемогу.

Звісно, що на лінії вогню всі ходять по лезу ножа... Однак, ми все-таки намагаємось убезпечити всіх мешканців.

Агресія, вона стала в моєму житті повсякденним явищем. Злість на людей, які не помічають війни не зникає, а наростає. Принаймні правда.

Как измеряется время на войне по сравнению с обычной жизнью? Есть разница?

- Не знаю, я звичайним життям не живу вже три роки як. Хоча мої рідні кажуть, що ніби 10 років мене не бачили...

Тут все йде своїм ходом. На час ти не зважаєш. Можливо тому, що довкола тебе твориться історія, а може тому, що твої друзі гинуть у тебе на очах, не знаю. Чесно.

Время отходит на задний план, есть только настоящее?

- Точно. Звичайно, що ти також дивишся у майбутнє, однак про минулий час тут всі забувають.

Как видишь свою жизнь после окончания службы?

- Я навчаюсь. Для початку закінчю Універ. Потім відкрию собі нові категорії у водійському посвіддченні, на вантажівку з причіпом, і буду працювати водієм-перевізником, у мене є знайомі в Польщі, що займаються перевезеннями вантажів по Європі. Також є тітка в Австрії, що займаєтья вирощенням фруктів. Але мені довподоби автомобілі та дорога.

Як військовий медик я вправляюсь на ура, але професійного лікаря з мене не буде, це не моє. Пробував, не зайшло... Це дар має бути!

АТО война интервью боец ВСУ
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать

Комментарии