Вступ: хто ми тут і навіщо ця розмова

Здається, ще вчора ми обирали між Одесою і Львовом для відпустки, а сьогодні наші геолокації - це Малага, Валенсія чи десь під Мадридом. За останні десятиліття, а особливо з початком повномасштабної війни у 2022 році, кількість українців в Іспанії зросла шаленими темпами. За різними оцінками, зараз тут проживає понад 200 тисяч наших співвітчизників, і ця цифра продовжує зростати.

Найбільші осередки української громади розташовані у великих містах та прибережних регіонах: Барселона, Мадрид, Валенсія, Малага, Аліканте. Тут знайдеш і церкви з українськими богослужіннями, і магазини з гречкою, і майстерні, де твої двері відремонтує Василь з Тернопільщини, бо “руки звідти, звідки треба”.

Але в умовах великого переселення постає питання: чи добре це - триматися своїх? Чи українська спільнота за кордоном - це підтримка, чи інколи пастка? Чи здатні ми тут збудувати нове життя, не втрачаючи себе?

Портрет української діаспори в Іспанії

Українська діаспора в Іспанії - це строкатий калейдоскоп з різних поколінь, мотивацій і життєвих сценаріїв.

Географія проживання доволі очевидна - українці тяжіють до економічно активних або туристичних регіонів. Мадрид - для тих, хто шукає роботу в столиці. Барселона - для молоді, ІТ-фахівців, фрілансерів. Валенсія і Малага - для тих, хто мріяв жити біля моря. Ну, або хоч без снігу в лютому.

Хвилі еміграції - це окрема історія. Перша масова хвиля припала на кінець 90-х - початок 2000-х. Люди їхали на заробітки, часто нелегально. Прибиральниці, будівельники, няні, доглядальниці - так починалась перша діаспора. Друга хвиля - це 2014-2021 роки: після Майдану, зростання попиту на робітників у ЄС, освітні програми для студентів. І третя хвиля - пост-2022, коли Іспанія відкрила двері для біженців, надаючи тимчасовий захист і доступ до ринку праці.

Хто ці люди? Сьогодні українці в Іспанії - це не лише “гастарбайтери”. Це також дизайнери, маркетологи, айтішники, вчителі, інженери. Це мами з дітьми, студенти, пенсіонери. Середній вік діаспори - 30-45 років, зростає частка молоді.

По інформації одного з агентств нерухомості в Іспанії, значна частина українців, особливо з останньої хвилі, намагається облаштуватися на довший термін: винаймають або купують житло, запускають власну справу або працевлаштовуються офіційно. Наприклад, агенція нерухомості в Іспанії Keyforsun зазначає, що серед їхніх клієнтів дедалі більше саме українців, які розглядають Іспанію не як тимчасовий прихисток, а як нову домівку.

Плюси триматися “своїх”

Триматися “своїх” - це не завжди про вареники і шкільні виступи до Дня Незалежності. Це, в першу чергу, про психологічну підтримку. Коли опиняєшся в іншій країні, де навіть аптека - квест, а “tasa de basura” звучить, як прокляття, саме “свої” допомагають не втратити розум.

Українська спільнота часто стає джерелом життєво необхідного побутового досвіду: хто робить довідку для NIE, де краще вчити іспанську, як записати дитину в школу, які садочки беруть з 2 років, як подати документи на субсидію, хто “адекватний лікар, який не лупить одразу антибіотики”.

Мова та культура - ще один важливий аспект. Не всім легко одразу перейти на “hola qué tal”, коли душа кричить “йо-ма-йо!”. Тому можливість поговорити, посміятись, поплакати українською - це розкіш, яку цінуєш особливо на чужині.

Також варто згадати про спільноти та волонтерство. В Іспанії діє багато українських асоціацій, церков, волонтерських осередків. Вони організовують ярмарки, концерти, майстер-класи, збори на ЗСУ, юридичні консультації. Для новоприбулих - це справжній маяк у темряві.

Мінуси «українського гетто»

Але не все золото, що з тризубом. Надмірне занурення у «своє» іноді обертається інформаційною та соціальною ізоляцією. Людина живе в Іспанії, але не говорить іспанською, не знає, що таке Seguridad Social, не має жодного іспанського друга - хіба це нове життя?

Також, на жаль, українське коло іноді виявляється токсичним. Це плітки, заздрість, конкуренція, особливо в малих містах. Дух “що там у сусіда” - живіший за будь-яку фламенко-групу. І якщо ти зростаєш, відкриваєш бізнес, просуваєшся - інколи “свої” починають косо дивитись.

Ще одна проблема - заниження очікувань. Якщо всі навколо кажуть: “Ти чого, тут іспанців на роботу не беруть, сиди мовчи”, - це впливає на мотивацію. Замість “створити бренд/відкрити магазин/стати архітектором” - чуєш “тримайся за будь-яку підробітку”.

Інколи люди просто переносять старі травми у нове життя: образи на державу, зневіру в майбутнє, переконання, що “чесно тут нічого не зробиш”. А Іспанія, при всій своїй легкості, це відчуває.

Інтеграція в іспанське суспільство: складно, але можливо

Переходити на інший рівень життя означає - інтегруватися. Це не означає “перестати бути українцем”. Це означає розширити свій світ.

Знання мови відкриває купу можливостей: освіта, кар'єра, соціальні пільги, нові друзі. Коли ти можеш не тільки сказати “una cerveza, por favor”, але й обговорити новини з сусідом, ти - вже частина суспільства.

Не варто чекати, поки іспанці самі прийдуть знайомитись. Вони не злі - просто у них інша культура, більш закрита до незнайомців. Але варто лише спробувати - іспанці охоче йдуть на контакт, особливо коли бачать щирість і повагу.

Так, бюрократія в Іспанії - це окремий серіал: довгий, нудний, з неочікуваними сюжетними поворотами. Але український креатив не перемогти. Хто, як не ми, може обійти 4 інстанції за пів дня, ще й з усмішкою?

Баланс: свої + чужі = нові горизонти

Найсильніше - це не відмовлятись від своїх, але й не замикатись в собі. Тримати зв’язок з українською спільнотою, допомагати іншим, волонтерити - так. Але також вчити мову, знайомитися з іспанцями, працювати в мультикультурному середовищі - це справжній мікс, який відкриває нові горизонти.

Є безліч історій, коли українці поєднали два світи: відкрили українську кав’ярню, де збираються і місцеві; стали викладачами іспанської для новоприбулих; створили бізнеси, які поєднують обидві культури. Це і є гібридна ідентичність, яка не стирає твоє походження, а підсилює його.

Бути українцем в Іспанії - це не вада, а перевага. Ми вміємо працювати, адаптуватись, створювати. Ми - ресурсна нація. І якщо правильно збалансувати “своїх” і “чужих” - це не конфлікт, а новий етап розвитку.

Висновки: чи варто триматися своїх?

Так, варто - але не лише їх. Свої - це тил, опора, енергія. Але якщо залишишся лише в “міхурі” - втратиш шанс.

Не бійся світу за межами діаспори. Пам’ятай: українець у світі - це не заручник, а посол. Ми маємо що дати Іспанії - свою працелюбність, креативність, душевність. А вона - може дати нам безпечне життя і нові можливості.

Тримайся своїх - але не забудь розплющити очі. Бо там, за межами “нашого міхура”, теж багато доброго. Варто лише простягнути руку.